Українські шістдесятники є найпопулярнішим письменницьким поколінням. Вони, за рівнем упізнаваності, випереджають і представників розстріляного відродження, і навіть «класичну» генерацію на чолі з Тарасом Шевченком.

Питання – чому?

Як це покоління було влаштовано зсередини? Хто був магнітними полюсами, а хто підпіллям, хто став номенклатурою, а хто -найталановитішим, заливши слід у вічності?

Чим українські шістдесятники відрізняються від своїх російських – а також польських – однолітків?

Костенко, Павличко, Драч, Стус, Симоненко, Дзюба, Світличний, Вінграновський, Жиленко, Кисельов, Холодний – як слід оцінювати плюси і мінуси тих, хто поєднав у собі стільки всього різного, дивного, химерного та величного?